Привіт. Стосовно 1.21.
Можливо, це вже всі давно зрозуміли, чи я просто грубо помиляюсь, але все ж спробую прояснити. Принаймні для себе.
На мою думку, те що намагався пояснити Мінаков про "решту" - якщо я правильно розумію його думку - не зовсім правильно. Бо якщо "решта" є непроговорюваним (тим, про що не можна сказати), то як можна говорити - що воно "може лишатись тим самим"? Про нього Вітгенштейн взагалі не має згадувати! Тобто, на моє переконання, про непроговорюване в трактаті ВЗАГАЛІ не має йтися аж до останньої тези, бо це суперечить а)настанові говорити лише про мову, і б) не говорити про все те, про що не можна сказати.
Тому я спробую проінтерпретувати все твердження як таке, що говорить про проговорюване, про те, що можна сказати (%
Припустимо, що 1.21 пояснює і поглиблює 1.2. Тоді, все що там сказано, стосується виключно фактів - тобто проговорюваного.
Припустимо, що в 1.2 стверджується, що світ складається з різних, партикулярних фактів і їх можна аналізувати окремо. Взаємозв"язок світу та фактів я ще не зовсім зрозумів, тому йтиметься лише про факти.
Тоді в 1.21 йдеться про партикулярний факт та інші факти, і про їхні взаємовідносини - точніше їхню відсутність.
Я бачу принаймні два варіанти.
І. Найпростіше описати так - я спочатку так і зробив (:
1)все, що є випадком і все, що не є випадком - це партикулярний факт, що містить\ описує\ стосується водночас а) того, що сталось (те, що є випадком) і б) усього того, що вже не може статись, бо сталось саме це, або все, що цей випадок (а) виключає (те, що не є випадком)).
Це певним чином корелює з 1.12. але в першій половині 1.21 (до "решти") йдеться про партикулярний факт, а не про всю сукупність фактів.
2) "все решта" - це ті факти, що не описують\не стосуються\не містять цієї конкретної сукупності - того що випало і того що не може вже випасти - тоді зрозуміло, чого решта (фактів) може лишатись "таким же". це відповідає його пізнішому - 2.061 - незалежності станів справ.
Тоді моє припущення - в логічному просторі факт - це певна обмежена сукупність можливостей (але ось це я не до кінця розумію) / в реальному (світі, просторі?) факт - те, що випало і те, що вже не може випасти, в цьому часі\просторі\вигляді (але про все це можна щось сказати).
ІІ. АЛЕ є одна проблема - Вітгенштайн вживає не "є" і "не є", а "може бути" і "не може бути".
Якщо брати це до уваги, тоді перспектива зовсім інакша. Тут йдеться передусім про висловлювання.
Втім, все одно йдеться про прояснення 1.2, і моє припущення про його зміст зберігається.
Тоді, 1)партикулярний факт в цьому реченні означає водночас - а)"те, що може бути випадком" - тобто певну обмежену сукупність можливостей і б) "те, що не може бути випадком" - тобто увесь інший простір можливостей, що ми їх можемо описати, але які не входять у цю обмежену сукупність.
Наприклад - а)все, що може бути зі стільцем і б)все, що зі стільцем бути не може (проростати, ходити тощо), але про що ми можемо сказати.
Тут важливо зауважити, що б) конструюється саме таким лише відносно а).
2) Тоді "все решта" - це всі сукупності можливостей, факти, висловлювання, що не залежать від вказаного партикулярного факту, і тому вони можуть лишатись такими ж.
Але тут мені складно підібрати приклади, та й Вітгенштейн виходить якимось холістом у мові - і я не певен, чи це не зарано.
Мені не надто подобаються обидва, але інших я поки не бачу. Покритикуйте, плз. (:
ЗІ. Якщо я маю рацію, тоді 2. читається як запропонували Льоша і Богдан.
"Те, що є випадком, (тепер віднесення до ширшого) фактом, є станом справ". Тобто структура "семикласник, школяр є африканцем" (:
Щоправда мені це тлумачення зовсім не подобається, бо зводить все до стилістичної неграмотності Вітгенштайна. Тому тут теж лишається питання.
Мітки: Вітґенштайн