Маргінальна філософія
У зв'язку з нинішньою кризою й іншими глобальними загрозами можна було б так доповнити Маркса: спочатку філософи намагалися пояснити світ, потім - змінити, а нині проблема полягає в тому, щоб урятувати його. Також це певне продовження ідеї Йонаса про етичну відповідальність за збереження людства.
Хоча сам я, напевно, не готовий до цього.
Та й, чесно кажучи, є великі сумніви в тому, що філософам це вдасться, зрештою, як і політикам: надто вже різні варіанти вони запропонують і ніколи не зможуть домовитися. Можливо, саме ці глобальні загрози ще більше маргіналізують філософію. На філософів давно перестали зважати, а тепер їх можуть перестати вже й помічати. Справді, коли якась загроза, як-то кажуть, постукає у двері, кому буде діло до того, є 10 категорій чи 12? Можна сформулювати питання значно конкретніше: наскільки у зв'язку з нинішньою кризою за наступний рік загалом по світу зменшиться кількість абітурієнтів на філософські спеціальності і чи не будуть закриватися будь-які філософські інституції через банальну фінансову неспроможність протистояти кризі чи відмову донорів їх спонсорувати у зв'язку з необхідністю зосередити гроші на більш пріоритетних напрямах?
До того ж, у такі часи активізуються зовсім не раціональні підходи, що їх культивує філософія, а різноманітні містичні та релігійні вчення з обіцянкою особистого (чи колективного) спасіння. Це теж стане чинником маргіналізації філософії. А філософи будуть раціонально доводити власну неспроможність.
Мітки: філософія
опубліковано Theo Pelzman @ 20:17
5 коментарі(в):
Почну з кінця.
1. За часів криз можуть набувати популярності далеко не тільки релігійні вчення, але й ті філософські вчення, які мають світоглядний момент. Стоїцизм за доби еллінізму – цікавий приклад раціональної противаги культам, що, однак, «полегшує виживання», як і самі ті культи.
2. Мені важко сказати щось про філософську освіту; принаймні досі вона, як бачиш, витримувала більшість криз і зберігалася. Яка спеціальність точно під загрозою, так це фінанси: люди вважали, що навчаються на найпрестижнішій спеціальності, яка стовідсотково забезпечить їм заможне життя, а тепер залишилися без роботи. (Це не абстракції й не ЗМІ, ось другові врізали зарплату на 50%, тепер думає, як виплачувати кредит). Перебудова економічної чи соціальної системи може призвести до зникнення спеціальностей, подібних фінансам, бо сама сфера вивчення стане більше неактуальною. Питання ж, подібні питанням про категорії, рівною мірою значливі й за Аристотеля, й за Канта. Одне слово, мені здається, що філософія як інституціалізована академічна практика якщо й постраждає від кризи, то рівно настільки, як і інші галузі освіти чи науки. (Але ж філософія існує не тільки як академічна практика!)
3. «На філософів давно перестали зважати». – «Давно» – це відколи? Хіба не зважали на Маркса або Ніцше? Та й у ХХ столітті, як гадаєш, чи не вплинув Фуко на соціальні практики? Якщо на них перестали зважати як на якусь цілісну групу, верству мудреців, які мають претензію на те, щоби управляти – ОК, це справді так, і це добре. Але ж це не означає, що взагалі перестали помічати, що каже той чи той філософ із якоїсь більш-менш актуальної проблеми. Тут філософи посідають рівноправне місце з інтелектуалами інших царин знання, не вище й не нижче за всіх інших. Можливо, реакція на філософів справді не відповідає деяким їхнім амбіціям. Але це не так страшно для самої філософії, мені здається.
4. Урятувати світ – це проблема не тільки філософів. Вона стосується так само екологів, економістів, соціологів, фізиків… Кожен із них може щось зробити для цього. Якщо філософи самі по собі не можуть урятувати світ, а вони, напевно, таки не можуть, то чи означає це кінець філософії або кінець світу? Аж ніяк. І не означає це також, нібито філософія не буде нікому потрібною. Просто сам засновок хибний. Філософія не може врятувати світ і не має ставити собі такого прямого завдання.
Автор видалив цей коментар.
Давай тоді і я з кінця. Отже, має чи не має філософія рятувати світ? Підкреслю: я особисто схиляюся таки до думки, що не має. Але погодься, що питання нині актуалізується. Тим паче етика відповідальности та намагання виробити прийнятні умови для загальнопланетарного консенсусу в комунікативній філософії (я свідомо загострюю) - це хіба не початок філософських "проектів порятунку"? Не кажучи вже про екологічну етику. І, до речі, я не говорив ані про кінець філософії, ні про кінець світу: я просто сказав, що в такій ситуації філософія може різко маргіналізуватися (див. заголовок допису). Таке вже неодноразово бувало в історії філософії: згадай хоча б т. зв. Темні віки чи середину ХІХ ст. (там причини, звісно, інші, але наслідок той самий: на філософію майже перестали зважати; до речі, згадай, що Маркс і Ніцше не називали себе філософами). Тут ідеться про соціальне побутування філософії та запит на неї. Мені здається, ці показники знизяться. Ще одне: ти сам собі суперечиш :) Урятувати світ – це проблема не тільки філософів (але й філософів теж) vs. Філософія не може врятувати світ і не має ставити собі такого прямого завдання.
Щодо того, чи зважають на філософів. Можливо, я несвідомо мав на увазі українську ситуацію, щодо якої, погодься, моя теза чинна. Але ти матимеш рацію в тому, що в Україні такий стан справ ніяк не пов'язано з кризою. Чому я вважаю, що зважатимуть менше: бо зменшується довіра до раціонального способу мислення загалом і люди втрачають віру в можливість універсального консенсусу. Коли постає питання, вижити (в широкому розумінні) чи діяти/аргументувати раціонально, думаю, обиратимуть перше. Ще раз підкреслю: ти говориш про саму філософію "зсередини", а я кажу про її соціальну затребуваність.
"Філософія існує не тільки як академічна практика" - це правда. Але вона так чи інакше існує в соціумі, має соціальний вимір. Звісно, можна казати, що коли мислитель писатиме собі в шухляду, це теж буде певний спосіб існування філософії. Але тут віє деякою метафізикою: філософія існує, хоча її ніхто не бачить. Розумієш, філософським (і ширше - інтелектуальним) виданням, які майже ніколи не є прибутковими, буде складно вижити в умовах кризи. Де філософи друкуватимуть статті? Так само хто видаватиме книжки? Ці витрати, як на мене, буде скорочено - саме тими інституціями, які їх забезпечували. Філософія ж не самоокуповується.
З першим загалом згоден.
Спочатку про Маркса й Ніцше: у них таки чимало філософських тез, та і «в соціальному вимірі» вони є філософами, бо їх за таких визнають.
Має чи не має філософія рятувати світ? Мушу уточнити, бо в моїх попередніх тезах справді є певна суперечність. Так, я згоден, що в деяких філософських проектах сучасності існує завдання порятунку світу – запитують, що в цій ситуації можуть зробити філософи для того, щоби світ було врятовано (хоча й не йдеться про те, що саме філософи й ніхто інший мають це зробити). Я особисто не погоджуюся з таким формулюванням. Хоча я вірю, що діяльність філософів може зробити свій внесок у порятунок світу, я не вірю, що вони мають прямо запитувати себе: «А що ми можемо зробити в цій ситуації для того, щоби…» Але ж непослідовність є і в твоїй аргументації. З одного боку, ти стверджуєш, що філософія якраз за кризової ситуації починає намагатися врятувати світ. З іншого боку, ти кажеш, нібито в кризовій ситуації ніхто не слухатиме філософа. Мені здається, що в тій ситуації, коли філософ апелює до якихось реалій і каже, що може допомогти врятувати світ, саме тоді його починають слухати. А от якщо він копирсається в категоріях, тоді суспільного запиту на нього не буде. Тобто я стверджую: імовірність маргіналізації філософії за умов кризи вища в тому разі, якщо філософи не ставитимуть питань про порятунок світу.
Далі, кризова ситуація може бути такою, за якої виживання та раціональна дія чи раціональна аргументація становлять якраз не становлять дилеми– навпаки, раціональна дія є умовою виживання. Етика відповідальності Йонаса, на яку ти посилався, стверджує саме це: якщо люди не нестимуть співвідповідальність за наслідки своїх дій для виживання людства, вони загинуть, не виживуть. Інша річ, що в контингентній ситуації окремої людини, яка має думати, як прогодуватися (і заради цієї мети готова йти, скажімо, на обман, жорстоке поводження з іншими чи інші нераціональні дії), цій людині може бути «не до філософії» й не «до філософів». Але ж їй так само не до теоретиків-економістів, не до юристів (особливо якщо зважити на те, що дії цієї людини «заради виживання» можуть бути неправовими) тощо. В цій контингентній, перспективно обмеженій, «короткозорій», сказати б, ситуації взагалі знижується попит на знання чи освіту, знання та освіта маргіналізуються. Гадаю, емпірично це більш-менш можна підтвердити порівнянням зв’язку між рівнем добробуту та станом знання в різних країнах. У бідних країнах мало опікуються не тільки філософією, а й фізикою чи будь-якою іншою галуззю знання. Словом, за кризи правильніше говорити про маргіналізацію знання загалом, а не про маргіналізацію саме філософії.
Твердження «Філософія існує не тільки як академічна практика» не тотожне твердженню «Філософія існує також і поза соціальним виміром». Тобто може філософію можуть витіснити з інституцій (скажімо, якщо скоротять фінансування), але якийсь неостоїк в позаакадемічному стилі й поза університетом напише філософський трактат, який утішить тих, хто в розпачі. Тобто філософія може зберегти соціальний вимір, навіть зникнувши як академічна практика.
Як на мене коли філософ каже, що саме треба робити, то його завжди слухають, і не тому що він філософ, а тому що він аргументує свою позицію. Коли наступають економічно-фінансові проблеми, то завжди перед людиною (соціумом) постає питання: "Що робити?" Тому я думаю що філософію не чекає анінайменша маргіналізація, але в тому випадку, якщо вона не "мовчатиме", тобто проявлятиме свою соціальну позицію. А взагалі філософія початково завжди знаходилась ПОЗА межами соціуму, осмислювала його, тобто користувалась тими самими 10-ма (чи 12-ма) категоріями, отже є проблеми в соціумі чи нема - це ніяк не вплине на філософію.
Дописати коментар
Підписка на Дописати коментарі [Atom]
<< Головна сторінка