На конференції було чимало цікавих доповідей і цікавої полеміки. Тут я викладаю основні тези й деякі цікаві моменти полеміки. Напишу не зовсім про всі доповіді, бо я не завжди був або не завжди був достатньо уважним.
Prof. Sharon Anderson-Gold (Rensselaer Polytechnic Institute, New York, USA). Kant’s Cosmopolitan Peace. Я не відразу звик до артикуляції проф. Андерсон-Ґолд, до того ж виявилося, що я почув у доповіді тези, протилежні тим, які почули деякі мої друзі. Тож цю доповідь я пропускаю. Буду вдячний, якщо хтось візьметься написати.
Prof. Anatoliy Yermolenko (Skovoroda Institute of Philosophy, Kiev, Ukraine). Weltethos versus universalistische Moral im Zeitalter der ökologischen Krise. (Проф. Анатолій Єрмоленко. Світовий етос versus універсалістська мораль за доби екологічної кризи). Анатолій Єрмоленко сподівається здійснити обґрунтування екологічної етики не з перспективи життєсвітового етосу (навіть глобального, який у строгому сенсі – оскільки обмежений земною «кулею» – є партикулярним) чи ірраціонального «благоговіння перед природою», а суто дискурсивними засобами. Природа має бути не просто об’єктом людської інструментальної дії, а чимось на кшталт ко-агента дії, рівноправного суб’єкта. Потрібно покласти край диференціації сущого на наділене правами та не наділене ними. Нова версія категоричного імперативу, яка б, до того ж, враховувала Габермасів принцип універсалізації моральних норм, має звучати так: «чини лише згідно з такою максимою, виходячи з якої ти можеш передбачити, що наслідки й побічні наслідки твоєї дії, які можуть постати внаслідок універсального застосування цієї максими, будуть прийнятними для всього сущого, нібито (als ob) воно бере участь в універсальному дискурсі як рівноправний партнер». У реальному дискурсі від імені сущого можуть виступати його адвокати – розумні істоти. Реалізація цієї програми вимагає подальшого переходу людства до постконвенційної стадії морального розвитку свідомості (концепт Лоуренса Кольберґа).
Prof. Massimo Serretti (Pontificia Universitas Lateranensis, Vatican). Moralität und Vaterschaft. Jenseits der Autonomie und Heteronomie. (Моральність і батьківство. Потойбіч автономії й гетерономії). Цю доповідь мені важко скласти в якусь концептуальну єдність, але фрагментарні тези все-таки наведу. Молодь переважно не хоче замислюватися про те, що є моральність і на чому вона ґрунтується. Така ситуація в дечому є наслідок секулярної моралі, що ґрунтується на понятті автономії, або, радше, на хибному розумінні цього поняття. Для подолання розриву між моральним ідеалом і реальними вчинками потрібне уявлення про прогрес у моральних діях. Цей прогрес – моральне самовдосконалення – неможливий уявлення про персону. Персона за визначенням є відношення (тут були деякі етимологічні пояснення з давньоєврейської, греки, латини). Посутньо це є відношення між батьком і сином. Ідеться про теологічне відношення Бога-Творця до його створінь. За генезою соціальні стосунки походять саме з цього відношення. Відношення материнства, братерства також важливі, але похідні від відношення батьківства. Оскільки персона – це відношення, людина посутньо є членом спільноти, де знову ж таки батьківство є джерелом соціальних відносин і моральності.
Доповідь дещо обурила Шерон Андерсон-Ґолд як свідчення волі чоловіків до влади. Теологічне відношення батьківства, на її думку, похідне від політичного. Представник католицької церкви й професорка зі Нью-Йорка мали конфлікт світоглядів.
Prof. Peter Koslowski (Free University Amsterdam, Amsterdam, Netherlands). Is it possible to expand Kant’s Teaching on Postulates as a Proof for the Existence of God? Відразу скажу, ця доповідь була для мене найцікавішою: прозора структура, теза, аргументи, цікавий спосіб подання, включно з живим інтонуванням. Петер Козловскі представив прагматично-квазіемпіричну трансформацію кантівського морального доведення буття Бога. Можна уявити три типи соціальної дії стосовно моралі, як її розуміє деонтологічна етика: 1) людина, що діє згідно з ідеалом незалежно від оточення; 2) людина, що пам’ятає про моральний ідеал, але в оточенні, де загальноприйнятою нормою є неморальні дії, може чинити неморально, аби не бути «білою вороною»; 3) людина, що орієнтується на власний інтерес, а не на моральний ідеал. Дилема в’язнів показує, що орієнтація на оточення є недоречна з прагматичної точки зору – як для самого дієвця, так і для цілого суспільства. Якби обидва в’язні діяли лише згідно з моральним ідеалом і кожен із них взагалі не зважав би на можливий вчинок іншого, вони отримали б найменше покарання. Постулат буття Бога, за Кантом, уможливлює для розумної істоти гідність щастя. У Козловскі міркування стає ще більш прагматичним у тому сенсі, що прийняття існування Бога було б розумним принципом економічної (і, напевно, іншої соціальної) дії, причому координація дій і навіть досягнення максимального зиску прямо пропорційні кількості дієвців, які чинять так, ніби Бог існує, й зважають лише на моральний ідеал. (Я міг не розібрати цей момент, але здається, що в аргументі Козловскі припущення існування Бога все-таки стає гетерономним моментом мотивації. Якщо це правда, то це є відмова від кантівського жорсткого дуалізму). Для самого дієвця в разі успіху орієнтація на ідеал дає максимальний ефект, проте в разі провалу вона суттєво збільшує ризик. Натомість третій тип дії – орієнтація на власний інтерес – зменшує максимально можливу користь, але зменшує й ризик.
На спробу Вахтанґа Кебуладзе заперечити з позицій кантівської етики Михайло Мінаков заперечив, що в «Релігії в межах тільки розуму» Кант якраз виходить значною мірою зі прагматичних засновків і, живи Кант сьогодні, він би погодився з аргументом Козловскі.
Доц. Віктор Козловський (Національний університет «Києво-Могилянська академія»). Кантівські паралогізми розуму в інтелектуальній атмосфері Київської духовної академії. Доповідач представив загальний огляд кантівських студій у Київській духовній академії. Головна теза доповіді – що десь під кінець ХІХ ст. професори Київської духовної академії здійснювали свої дослідження цілком у європейському контексті, знайомлячись із сучасною їм кантознавчою літературою. Полеміка з німецьким ідеалізмом і водночас його вплив були суттєвими чинниками формування інтелектуальної атмосфери. Якщо спочатку переважав інтерес до Шелінґа й Геґеля, то з 60-х років Кант став центральною фігурою. У Київській духовній академії філософія Канта була переважно об’єктом критики. Оскільки теологічна проблематика значною мірою визначала напрями досліджень, саме паралогізми посідали важливе місце в них. Після доповіді Михайло Мінаков зауважив, що в І половині ХІХ ст. Кант був забутий не лише в Києві, але і в Німеччині, і лише з початку 1860-х років інтерес до нього відродився.
Dr. Anna Laktionova. Kiev National University. How to make reason intuitive? Я не схопив цієї доповіді, переважно через втому.
Проф. Анатолій Лой (Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, Київ, Україна). Феномен моральності в контексті подолання суб’єктивізму. Проф. Анатолій Лой окреслив метафізичний поворот в етиці Канта, засвідчений у «Метафізиці звичаєвості» та «Релігії в межах самого лише розуму» і зв’язок цього повороту з філософією Геґеля. Моральна дія, згідно з пізньою моральною філософією Канта, може бути афектованою зсередини – це щось на кшталт «внутрішньої спонуки». Моральний обов’язок, отже, стає внутрішньо пов’язаним з метою дії. Кант запроваджує поняття «обов’язку чесноти» (Tugendpflicht). Мораль стає світовим феноменом (що означає подолання дуалізму, мораль більше не перебуває потойбіч досвіду) завдяки об’єктивності Абсолюту, на якій Кант наголошує, хоча загалом вкрай рідко вживає поняття «об’єктивного». Як світовий феномен мораль є такою, що її з очевидністю можливо дотримуватися. Цілісний «моральний світ» є об’єктивним. Засадничий моральний стосунок тепер – це не стосунок однієї людини до іншої, а стосунок цілого людського роду до самого себе. Людський рід у моральній дії прагне виконати спільн(отн)і цілі. Кожна людина своєю дією впливає на їх виконання, незалежно від того, чи свідома вона цього. Самомотивація розуму виконує роль передумови поваги до морального закону. Індивідуальна перспектива змінюється філогенетичною. Моральність набуває всесвітньо-громадянського характеру. Кант запроваджує поняття «звичаєвої субстанції світу» (sittliche Substanz der Welt). Пізня етика Канта являє собою метафізичний поворот і долає моральний суб’єктивізм. Вона стала містком до розуміння моралі та звичаєвості в Геґеля, зокрема до обґрунтування стосунку між мораллю та правом.
Анатолій Єрмоленко зауважив, що моральні належності не є суто позасвітовим феноменом, оскільки їх обґрунтування прокладає шлях до зміни фактичності та кшталтування метаінституцій. Обґрунтування моральних належностей є, на його думку, містком до субстанційної звичаєвості.
Доц. Михайло Бойченко (Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, Київ, Україна). Моральні цінності у філософії. Цю доповідь я пропустив.
Денис Кирюхін, к. філос. н. (Інститут філософії НАНУ ім. Г. Сковороди, Київ, Україна). Геґелеве вчення про свободу: Боротьба за визнання і звичаєвість. Я пропустив частину доповіді, але, наскільки зрозумів, автор намагався розкрити поняття визнання як центральне для етики та соціальної філософії Геґеля. Це ж поняття значною мірою вплинуло на сучасний американський комунітаризм. Петер Козловскі закинув Геґелеві, що він розуміє поняття власності саме через визнання: тобто власність не є доконечно невідчужуваною від самості, а залежить від визнання самості вкупі з її власністю іншими.
Мітки: єрмоленко, кант, кирюхін, козловскі, козловський, конференція, лой, сереті
