До цього допису спонукав початок загальнообов'язкового курсу філософії для аспірантів. Насправді я не зовсім розумію, для чого аспірантам усіх спеціальностей - від хіміків до економістів - філософія. Якщо відповідний курс на бакалавраті ще можна виправдати тим, що він потрібен "для загального розвитку" й ерудиції, то поява філософії в нинішніх умовах зовсім незбагненна.
По-перше, цей курс має виразно ознайомчий характер, бо ж цілком очевидно, що народ, прослухавши філософію 1 триместр на першому чи другому році навчання, навряд чи що з неї пам'ятає. Отже, по суті, аспірантська філософія виглядає майже так само, як бакалаврська, хіба що обсяги текстів більші. По-друге, чи справді фахівці з інформатики та фізики, які займаються цілком конкретними питаннями, зможуть вивчити філософію впродовж цього курсу? І понад те - чи потрібно це їм узагалі? Моя відповідь на обидва питання - ні. Це сформовані спеціалісти, які займаються дослідженнями в конкретній сфері; вони навряд чи переорієнтують свої інтереси після курсу з філософії, ї їм, поза сумнівом, уже не треба здобувати загальну ерудицію. Крім того, якщо філософія у якійсь своїй частині таки потрібна для дослідження (як, приміром, соціологам чи філологам), то, очевидно, ці люди вже ознайомлені з нею у відповідних межах, а Платон і Кант навряд чи їм щось додадуть.
Насправді я добре знаю, як ставляться аспіранти, а надто негуманітарні, до цього курсу. Для них це чергова морока, якої треба спекатися пошвидше та з мінімальними втратами зусиль і часу. До того ж, тексти й справді досить складні, і народ тільки дратується, що змушений забивати собі голову всякими непотрібними мудруваннями замість того, щоб займатися своїми власними дослідженнями. А в результаті отримуємо стійку відразу до філософії, яка асоціюється тільки з непотрібною "обязаловкой" і міркуваннями про щось недоречне. Не думаю, що ті, хто задумував курс, прагнули саме цього.
В принципі, зрозуміло, звідки походить сама ідея дати філософію як загальнообов'язкову. Вихідна теза була висловлена ще Епікуром: мовляв, філософія покликана звільняти від страждань, а тому вона необхідна кожному. Філософи всіх часів теж любили порозмірковувати про те, що філософія стосується найзагальніших основ буття та життя, вона дає відповіді на смислобуттєві питання, отже, має цікавити всіх.
Якщо можна погодитися з тим, що філософія таки має цю функцію, то все одно виникає низка зауважень. По-перше, ті філософські ідеї, що стосуються смислу життя та відповідей на питання "як жити?", "як чинити?" тощо, - це дуже невелика частина філософії (і я особисто маю стійку снобістську відразу до таких размишлізмів). По-друге, люди у повсякденному житті рідко рефлектують над його засадами; це відбувається зазвичай тоді, коли стається якраз криза, що вимагає перегляду основ світогляду. Зрозуміло, що таке відбувається не щодня (і слава Богу), тобто потреба звертатися до філософії у пересічної людини виникає досить рідко та є - хоч як це парадоксально - порушенням звичного режиму її існування та світосприйняття. Тобто це певний збій у системі. Філософія виникає на місці розлому, а не в нормальному житті. Крім того, тут є ще один момент. Наш викладач Пролеєв правильно казав, що філософія якраз тим і відрізняється від релігії та світогляду, що пропонує не відповіді, а питання. Її справа - проблематизувати, а не давати рецепти. Отже, й у наведеній ситуації користи з неї буде небагато, бо людина шукатиме саме готових відповідей, а не подальшої проблематизації.
Я вже мовчу про те, до якого стану має дійти пересічна людина, щоб її зацікавили проблеми пізнання, філософії мови чи некласичної логіки. Людина, безумовно, пізнає, говорить і робить висновки, але в неї при здоровому глузді навряд чи виникне зацікавлення, як саме вона це робить і на яких засадах. А множина теорій у кожній зі сфер тільки відлякає її та назавжди відіб'є охоту ставити подібні питання.
Насправді для мене філософія - якраз оця множина. Той, хто претендує на остаточні готові відповіді, навряд чи є філософом. Філософ пропонує тільки свій варіант постановки та розв'язання тих чи інших проблем, він завжди відкритий до альтернативних пропозицій, бо він просто знає, що вони існують, на відміну від пересічної людини. Філософ ніби передбачає можливість появи цих альтернатив, бо йому відомо, що остаточних відповідей на жодне з питань немає. Натомість звичайна людина, як я вже казав, шукає саме готових відповідей. Для неї це ідеал філософії й мета "філософського" пошуку. Як можна побачити, ці два погляди на філософію суттєво різняться.
Ще один момент. Для філософії потрібен специфічний спосіб мислення. Саме він дає відчуття отого драйву від занурення у філософські проблеми, від їх обговорення, від інтерпретацій різних підходів і висунення власних версій. Загалом, я думаю, будь-хто, доклавши трохи зусиль, може прочитати та зрозуміти філософський текст. Але от відчути власну долученість до піднятих у ньому проблем дано далеко не всім. Мати садистське задоволення від того, що зловив автора на суперечності чи недоладності, тішити власне самолюбство, висуваючи альтернативні пропозиції чи навіть просто інтерпретуючи, подовгу обмірковувати найабстрактніші питання - думаю, звичайна людина навряд чи бачить у цьому сенс, а тим паче кайфує від цього.
Словом, підсумовуючи ці міркування, я згоден із Мамардашвілі, що філософію в жодному разі не можна нав'язувати всім підряд. Людина має сама прийти до неї. А ті, хто займаються філософією, - це професіонали, що схожі на "зацікавлених" десь настільки ж, як програмери схожі на користувачів комп'ютерів.
Мітки: філософія
