Філософія для всіх
До цього допису спонукав початок загальнообов'язкового курсу філософії для аспірантів. Насправді я не зовсім розумію, для чого аспірантам усіх спеціальностей - від хіміків до економістів - філософія. Якщо відповідний курс на бакалавраті ще можна виправдати тим, що він потрібен "для загального розвитку" й ерудиції, то поява філософії в нинішніх умовах зовсім незбагненна.
По-перше, цей курс має виразно ознайомчий характер, бо ж цілком очевидно, що народ, прослухавши філософію 1 триместр на першому чи другому році навчання, навряд чи що з неї пам'ятає. Отже, по суті, аспірантська філософія виглядає майже так само, як бакалаврська, хіба що обсяги текстів більші. По-друге, чи справді фахівці з інформатики та фізики, які займаються цілком конкретними питаннями, зможуть вивчити філософію впродовж цього курсу? І понад те - чи потрібно це їм узагалі? Моя відповідь на обидва питання - ні. Це сформовані спеціалісти, які займаються дослідженнями в конкретній сфері; вони навряд чи переорієнтують свої інтереси після курсу з філософії, ї їм, поза сумнівом, уже не треба здобувати загальну ерудицію. Крім того, якщо філософія у якійсь своїй частині таки потрібна для дослідження (як, приміром, соціологам чи філологам), то, очевидно, ці люди вже ознайомлені з нею у відповідних межах, а Платон і Кант навряд чи їм щось додадуть.
Насправді я добре знаю, як ставляться аспіранти, а надто негуманітарні, до цього курсу. Для них це чергова морока, якої треба спекатися пошвидше та з мінімальними втратами зусиль і часу. До того ж, тексти й справді досить складні, і народ тільки дратується, що змушений забивати собі голову всякими непотрібними мудруваннями замість того, щоб займатися своїми власними дослідженнями. А в результаті отримуємо стійку відразу до філософії, яка асоціюється тільки з непотрібною "обязаловкой" і міркуваннями про щось недоречне. Не думаю, що ті, хто задумував курс, прагнули саме цього.
В принципі, зрозуміло, звідки походить сама ідея дати філософію як загальнообов'язкову. Вихідна теза була висловлена ще Епікуром: мовляв, філософія покликана звільняти від страждань, а тому вона необхідна кожному. Філософи всіх часів теж любили порозмірковувати про те, що філософія стосується найзагальніших основ буття та життя, вона дає відповіді на смислобуттєві питання, отже, має цікавити всіх.
Якщо можна погодитися з тим, що філософія таки має цю функцію, то все одно виникає низка зауважень. По-перше, ті філософські ідеї, що стосуються смислу життя та відповідей на питання "як жити?", "як чинити?" тощо, - це дуже невелика частина філософії (і я особисто маю стійку снобістську відразу до таких размишлізмів). По-друге, люди у повсякденному житті рідко рефлектують над його засадами; це відбувається зазвичай тоді, коли стається якраз криза, що вимагає перегляду основ світогляду. Зрозуміло, що таке відбувається не щодня (і слава Богу), тобто потреба звертатися до філософії у пересічної людини виникає досить рідко та є - хоч як це парадоксально - порушенням звичного режиму її існування та світосприйняття. Тобто це певний збій у системі. Філософія виникає на місці розлому, а не в нормальному житті. Крім того, тут є ще один момент. Наш викладач Пролеєв правильно казав, що філософія якраз тим і відрізняється від релігії та світогляду, що пропонує не відповіді, а питання. Її справа - проблематизувати, а не давати рецепти. Отже, й у наведеній ситуації користи з неї буде небагато, бо людина шукатиме саме готових відповідей, а не подальшої проблематизації.
Я вже мовчу про те, до якого стану має дійти пересічна людина, щоб її зацікавили проблеми пізнання, філософії мови чи некласичної логіки. Людина, безумовно, пізнає, говорить і робить висновки, але в неї при здоровому глузді навряд чи виникне зацікавлення, як саме вона це робить і на яких засадах. А множина теорій у кожній зі сфер тільки відлякає її та назавжди відіб'є охоту ставити подібні питання.
Насправді для мене філософія - якраз оця множина. Той, хто претендує на остаточні готові відповіді, навряд чи є філософом. Філософ пропонує тільки свій варіант постановки та розв'язання тих чи інших проблем, він завжди відкритий до альтернативних пропозицій, бо він просто знає, що вони існують, на відміну від пересічної людини. Філософ ніби передбачає можливість появи цих альтернатив, бо йому відомо, що остаточних відповідей на жодне з питань немає. Натомість звичайна людина, як я вже казав, шукає саме готових відповідей. Для неї це ідеал філософії й мета "філософського" пошуку. Як можна побачити, ці два погляди на філософію суттєво різняться.
Ще один момент. Для філософії потрібен специфічний спосіб мислення. Саме він дає відчуття отого драйву від занурення у філософські проблеми, від їх обговорення, від інтерпретацій різних підходів і висунення власних версій. Загалом, я думаю, будь-хто, доклавши трохи зусиль, може прочитати та зрозуміти філософський текст. Але от відчути власну долученість до піднятих у ньому проблем дано далеко не всім. Мати садистське задоволення від того, що зловив автора на суперечності чи недоладності, тішити власне самолюбство, висуваючи альтернативні пропозиції чи навіть просто інтерпретуючи, подовгу обмірковувати найабстрактніші питання - думаю, звичайна людина навряд чи бачить у цьому сенс, а тим паче кайфує від цього.
Словом, підсумовуючи ці міркування, я згоден із Мамардашвілі, що філософію в жодному разі не можна нав'язувати всім підряд. Людина має сама прийти до неї. А ті, хто займаються філософією, - це професіонали, що схожі на "зацікавлених" десь настільки ж, як програмери схожі на користувачів комп'ютерів.
Мітки: філософія
4 коментарі(в):
Дякую. Симпатична стаття і доволі актуальна проблематика. Пропоную кілька своїх вражень від того ж курсу, який я, на відміну від фахових філософів,маю щастя слухати разом з аспірантами всіх спеціальностей. Тільки що відбувся скмінар з античності... Враження переважно негативні.
Але чсе по порядку. Впродовж двох останніх років все частіше думаю над таким питанням (хоча, здається, лише зараз його так гостро формулюю): чому далеко не всі люди мислять філософські, хоча в принципі всі люди мислять? Здається, про це варто трохи поміркувати. Дивіться: теоретично всі, хто здобув в Могилянці хоч яку спеціальність вміють, наприклад, мислити абстрактно. Інформатики ж прекрасно розуміють, що два - це не річ, а відношення між речами. Що останнє натуральне число не можна уявити. Природничникам не треба пояснювати, в чому різниця між родом і видом. Але мислення власне філософське не зводиться до вміння абстрактно міркувати. Той самий інформатик чи природничник читає Платона і цілком не розуміє, як розрізняти ноему, ідею та ейдос. Природничник лякається, коли його питають про онтологічний статус роду. Прикладів можна наводити безліч.
Разом з тим, чи є основною ознакою філософського мислення саме схильність до проблематизації уявлень про дісність? З цього тексту виходить так: як філософ, так і нефілософ мають певну структуру дійсності в голові, тільки філософ схильний ту схему проблематизувати й переосмислювати, а нефілософ з нею зростається - мовляв, так і треба. Насправді останнім часом що даі, то глибше переконуюсь у тому, що більшість має в голові не структуровану свідомість, а якусь кашу. Це, як подумати, страшно. Отож не таким вже й безсумнівним здається твердження про те, що будь-хто при бажанні зможе зрозуміти філософський текст.
А от справжньою ознакою мислення філософського є певна вроджена незаангажованість мислення, якась незаштампованість бачення світу. Але, звісно, онтологізувати таку незаангажованість неможливо. Є якась перед-даність такого типу мислення. Щось на кшталт світу ейдосів. Тому з центральним меседжем статті згодна: нефілософам (за складом мислення, а не за фахом)цей курс не допоможе.
Все про те ж. Не можу заспокоїтись. Після пари говорила з одною аспіранткою, нашим соціологом. Судячи з того, про що йдеться в її відповідях, на філософії розуміється вкрай погано. Каже: пишу практичне соціологічне дослідженння і підганяю його під Бурд"є. По-перше, нащо підганяти його під Бурд"є - нехай собі й лишається суто практичним. Але ж є дисертаційна вимога: теорія+практика. По-друге, кому треба подібне "поєднання" теорії з практикою, коли людина спочатку проводить конкретний аналіз, а потім замість зробити якесь коректне узагальнення каже: "Бачите: достоту про те писав видатний французький соціолог, який знати нічого не знав про нашу теперішню ситуацію"...Взагалі сам той факт, що будь-яке дисертаційне дослідження має теоретичну частину, вимагає від дослідника знання методології науки, а це - погодься - вже філософія. От і виходять з наших (і не лише наших) стін науковці :((.
До першого коментаря.
Можливо, відповідь на питання про філософське мислення в тому, що більшість людей використовує мислення інструментально: вони мислять для чогось - наприклад, щоб вирішити конкретну проблему. Ясно, що мислення - це певний режим витрат енергії, і більшість людей не бачать сенсу в тому, щоб вмикати його просто так. Ясно, що коли б люди думали постійно, дурниць у світі було б значно менше. Але так не є.
Для філософа ж мислення - самоцінне. Тобто, звісно, філософ теж мислить заради вирішення конкретних проблем і теж використовує мислення інструментально. Але в нього це НЕ ТІЛЬКИ так. Він бачить сенс у тому, щоб ставити проблеми, а не лише вирішувати їх. Мислення (як процес) для нього має сенс саме по собі. тому він готовий ставити перед ним питання, щоб змушувати його працювати.
Мені здається, для філософа важливий саме цей процес, а не не результат мислення. Бо результат таки чи інакше претендує на те, щоб бути остаточним, а для філософа сама, так би мовити, онтологія результату не передбачає остаточности та непорушности. Він не прагне давати рецепти; це справа проповідників. Його справа - утвердити мислення саме як відкритий процес, який за своєю сутністю ніколи не може бути завершено.
Крім того, філософ не обов'язково бачить своє завдання в тому, щоб проблематизувати очевидне. Мені здається, йому насамперед ідеться про те, щоб обговорити всі можливі варіанти. А для цього слід принаймні визнати можливість їх появи та дослідити умови такої можливости.
До другого коментаря.
Я не згоден із тим, що філософія - це методологія конкретних наук. Це занадто інструментальне застосування філософії. Кожна з дисциплін має свої методи, які не мають нічого спільного з філософією (наприклад, статистика в соціології).
Хтось колись правильно казав про стосунок філософії та наук: філософія починається там, де постає питання про підстави (засади) тієї чи іншої науки. Конкретні реакції чи процеси в рослинах - справа відповідно таких природничих наук, як хімія чи біологія. Але на питання, що таке природа, від якої й походить їхня назва, вони, думаю, навряд чи зможуть дати відповідь. Тут починається царина філософії.
Словом, перед наукою не стоїть завдання постійно осмислювати (й відповідно переосмислювати) власні засади. Якби було так, науки просто не могли б рухатися, бо постійно були б зайняті з'ясуванням того, на що вони спираються. Наука приймає якусь конкретну відповідь (у своїй основі філософську), й уже від цього рухається далі. Тобто наука постає на ґрунті певної картини світу, яку пропонує філософія.
Крім того, філософія постійно зайнята переосмисленням власних засад, вона постійно переглядає свої позиції. Думаю, для науки в цьому мало корисного.
Дописати коментар
Підписка на Дописати коментарі [Atom]
<< Головна сторінка