Гаряч(ков)і враження

Короткий підсумок з іншого кутка.
Щодо вчорашніх подій, то найбільше нервувала позерська риторика організаторів - на зразок називання доповідачів "революціонерами", різноманітні дешеві порівняння та ін. Щодо доповідей - то формат В. Єрмоленка - це коротка подача своїх напрацювань, які мало сприяли дискусії. Скоріше коротка інформативна довідка стосовно історії одного поняття, Begriffsgeschichte. Звичайно, треба відзначити всі академічні чесноти доповідача та доповіді.
Наступна доповідь якраз і була "конференційною" за форматом. І, до речі, якраз найбільше пасувала темі конференції. Можна навіть відзначити, що вона була набільш філософською зі всіх. Розмовний стиль подачі не дозволяв по-академічному чіткої структурації, але натомість дозволяв живіше представити евристичну цінність обговорюваних понять, оскільки проблематика, до якої вони стосують, поставала в ході дискусії. Те, що можна назвати "агітацію", можна також назвати чесною декларацією своєї позиції, адже за "безсторонністю", намаганням "об"єктивно все підсумувати" найчастіше ховається невідрефлектована прихильність. Думаю, підняті питання сучасного визначення пролетаріату, питання "глобалізації", співвідношення свободи та рівності важко назвати "малопов"язаними" чи далекими від проблематики революції (скажімо, "революції" 1968 р.)
Щодо круглого столу "Про Христа на барикадах", то те, що він перетворився на балаган, мабуть, провина організаторів і авторів такої теми. Мабуть, краще було зробити ще одну лекцію Єрмоленка про потіличну теологію з наступним обговорення. Тема релігійних метафор у революційних подіях потребує більш, ніж загальної ерудиції чи "точки зору".
Наступний день був більш передбачуваний завдяки знаним наперед тезам доповіді. Варто відзначити гарний аналітичний переказ концепту "події" стосовно мистецтва у Дельоза та Бадью у виконання Д. Петренка та доповідь про соціологію лівих рухів в Україні В. Іщенка з наступним обговоренням. На жаль, на багатьох доповідях я не був, зокрема, хотілося б почути доповідь І. Іштван.
Лекції на завершення - просто чудові. Зрештою, до революції вони мають, мабуть, лише випадковий стосунок, але їхнім ефектом був певний інтелектуальний тонус, підкріплений почуттям гумору. Чудова іронічна "філософська фантазія" В. Менжуліна про номадичну "ідентичність" українця ("якби я читав Дельоза, може і був би дельозіанцем...") на прикладі Сковороди (суржикомовний Динчик 18 ст.) просто варта того, щоб тези із неї увійшли до статуту Академії (це жарт...). Тези лекції Р. Кобця стосовно ідіотизації українського суспільства можна, мабуть, застосувати і до владних стосунків в Академії.
Загалом, +1