Білоруський Віня-Пых

Віня-Пых знайшоўся!!! І він завітає до Києва!!!

14 серпня о 18 годині в Книгарні «Є» за підтримки творчої ініціативи “Білоруський десант” білоруський літератор та перекладач Віталь Воранаў та поет, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович презентують білоруський переклад книжки про найулюбленішого ведмедика світу — Вінні-Пуха!!! А також розповідають про переклад дитячих книжок українською та білоруською мовами, про книговидавництво в Білорусі та Україні.

Колись Вінні Пух пообіцяв Крістоферу Робіну не забувати його ніколи, навіть коли йому буде 99 років. Сьогодні Вінні 82 роки, проте він все той же маленький ведмедик з нашого дитинства, який потребує дитячої уяви.

Ми запрошуємо Вас прийти на цю зустріч зі своїми ведмежатами, власними улюбленими вінні. Давайте разом привітаємо білоруського Віню-Пыха!!!

Про учасників презентації

Віталь Воранаў - літератор, перекладач, видавець. Народився 18 березня 1983 року у місті Мінськ. Співзасновник і керівник "Білоруського культурно-освітнього центру в Познані" і видавництва "Белы Крумкач". Студент Університету імені Адама Міцкевича і Західночеського Університету в Плзні. Переклав на білоруську мову "Чекаючи на Годо" Семюеля Бекета і "Вінні-Пуха" Алана Мілна. На даний час проживає і навчається в Чехії.

Іван Малкович — український поет та видавець, директор видавницва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Автор поетичних збірок «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), “Вірші на зиму” (2006), кожна з яких ставала подією літературного процесу в Україні. Автор-упорядник понад 30 книжок для дітей, зокрема «Українська абетка», «Улюблені вірші».

Адреса Книгарні «Є»: вул. Лисенка, 3, ст. м. «Золоті Ворота».

Нове число "України Модерної"

(Отримано мейлом від редактора часопису "Україна Модерна" Андрія Портнова)

Дорогі колеги,

З приємністю інформуємо Вас про вихід з друку другого тому нового формату часопису «Україна Модерна».

Серед вміщених у числі матеріалів: Форум про сучасні українські інтерпретації Другої світової війни за участю провідних учених з 8 країн; добірка статей про теорії геноциду та нацистський окупаційний режим в Україні; інтерв'ю Марка Антоновича про його воєнний досвід; «Історіософічні етюди» Віктора Петрова-Домонтовича; есей Ігоря Качуровського про поезії Леоніда Первомайського; стаття Ярослава Ісаєвича «Сучасні псевдонаукові публікації на історичні теми»; рецензія Івана Химки та Тараса Курила на книжку Володимира В'ятровича про ставлення ОУН до євреїв; анотації провідних англомовних інтелектуальних часописів та багато-багато іншого.

Придбати часопис в Києві за видавничою ціною можна у видавництві «Критика» (адреса: Грушевського, 4, будинок напроти арки біля книгарні «Наукова думка», тел.: 270-54-00. Мобільний тел. керівника відділу продажів: 8 050 86 76 966).

З питань замовлення видання з-за кордону просимо звертатися за редакційною електронною адресою: umoderna@yahoo.com

Найближчі заплановані презентації нового номера: Львів, 11 вересня, 13.00, студентський клуб ЛНУ, у рамках Форуму видавців; Київ, друга половина вересня, Києво-Могилянська академія.

Будемо дуже вдячні за поширення цієї інформації у колі Ваших колег і просто всіх зацікавлених.
Contents.pdf

Рецензія на книжку Забужко про Лесю Українку

У часописі "Україна Модерна" (№ 13 (2), 2008) вийшла моя стаття "Істина Лесі Українки та метод Оксани Забужко".
Recenzii.pdf

Анотація: Тим Бернерс-Лі "Заснування Павутини"

Критика. - Травень, 2008. - С. 4. Друкована версія трохи скорочена порівняно з цією.

Бернерс-Лі, Тім; Фічетті, Марк. Заснування Павутини: з чого починалася і до чого прийде Всесвітня мережа / Пер. із англ.: Андрій Іщенко. – К.: Видавн. дім. «Києво-Могилянська академія», 2007.

Книжка Тима Бернерса-Лі цікава з кількох причин. По-перше, її написав винахідник глобальної мережі в тому вигляді, як ми її знаємо сьогодні (він, до речі, увійшов другим номером до нещодавно опублікованого списку ста геніїв сучасности, у якому під номером 72 є й український художник Іван Марчук). По-друге, вона далека від уповільненого мемуарного самозамилування та відчуття власної «вінценосности». Тон тексту досить відсторонений при оцінці автором власних винаходів, але водночас він стає вельми зацікавленим і «ангажованим» у міркуваннях Бернерса-Лі щодо можливостей мережі в становленні свободи (у тому числі свободи слова), поширенні інформації, розвитку міжлюдської взаємодії на всіх рівнях і в творчості. Конструктор «павутини» постає дещо старомодним, як на нинішні часи, гуманістом і альтруїстом, для якого в усіх його розробках мають значення певні засадничі принципи, як-от рівний і вільний доступ до мережі всіх охочих, глобальність і всеохопність «павутини», її децентралізація та деієрархізація, протистояння комерціалізації Інтернету, за якої його потенційні власники зможуть встановлювати свої правила гри, можливість кожного вдосконалювати мережу, неупередженість при пошуку інформації, табу на урядове цензурування. Цікаво, що творець таких основоположних реалій (і термінів) сьогоднішнього Інтернету, як HTTP, URI (URL), HTML і, зрештою, WWW, ніколи не прагнув заробляти на них, хоча, поза всяким сумнівом, міг би створити чималий статок на авторських правах (а надто в США). Натомість його основною метою є подальше вдосконалення мережі на основі вищевказаних принципів, заради чого Бернерс-Лі навіть створив Консорціум Всесвітньої мережі, де представники найрізноманітніших об’єднань людей (від технологічних до бізнесових) спільно працюють над розширенням можливостей «павутини». Здобуткам цієї організації присвячено значну частину книжки, але про те, що автор не збирається спочивати на лаврах, свідчить опис багатьох проектів і планів Консорціуму, які він збирається реалізувати в найближчому майбутньому (а оскільки праця була видана 1999 року, можна простежити вже фактичне здійснення багатьох із них). Поза цим у книжці, звісно, розповідається й про сам процес роботи Бернерса-Лі над глобальною мережею, включно з описом програм-попередників, суміжних програм (наприклад, різних версій браузерів), створення перших мереж (які спочатку мали корпоративне застосування), винахід і міркування щодо вдосконалення кодів, протоколів, посилань тощо. Ця частина тексту подекуди перевантажена технічними подробицями, які навряд чи будуть зрозумілими пересічному читачеві, але вона чи не найяскравіше засвідчує той ентузіазм і творчий неспокій, що супроводжували роботу винахідника. Окремо Бернерс-Лі зупиняється на проблемі приватности в Інтернеті, протестуючи (і вербально, і технологічно) проти будь-яких спроб контролювати її. І саме цей аспект робить книжку вельми актуальною в сучасних українських умовах, зважаючи на нещодавню постанову уряду стосовно доступу до обміну інформацією громадянами.

Анотація: Валерій Шевчук "Сон сподіваної віри"

Опубліковано в часописі "Критика" (березень 2008, с. 25). Друкований текст трохи підправлено редакторами.

Шевчук, Валерій. Сон сподіваної віри: Ґотично-притчева проза. – Львів: ЛА «Піраміда», 2007. – 416 с.

Пропоновані оповідання та повісті, напевно, навряд чи можна вважати «готичними», а ще меншою мірою – притчевими, зате до них досить добре пасує означення «химерна проза». Умовність і амбівалентна метафоричність цього терміна ніби корелює з особливостями поетики Валерія Шевчука, який завдяки їм залишається самобутнім і впізнаваним. Цей збірник може дати уявлення про мистецький поступ письменника, оскільки поєднує тексти, створювані автором упродовж майже всього періоду писання, – від 1960 до 2001 року. Вони ніколи не з’являлися в книжкових виданнях, а отже, дають нагоду шанувальникам якщо й не побачити цілком іншого й нового Шевчука, то суттєво доповнити враження від різних етапів його творчости. Як і належиться текстам, упорядкованим за подібним принципом, перші з них здебільшого цілковито невиразні й, можливо, вміщені у виданні тільки для того, щоб «відтінити» твори подальших періодів, у яких автор уже здобувся на власну оригінальну естетику та стиль. Перші спроби унаочнюють, наскільки Шевчукові невластивий соціально-побутовий «реалізм» і психологізм, незважаючи на те, що митець удавався до них чи не на всіх етапах своєї творчости. Цей письменник найбільш переконливий тоді, коли він найменш «достовірний», коли він не намагається писати «правду життя», а апелює до фантазії, фантастики та фантасмагорії, граючись при цьому з давніми текстами. Втім, якраз останньої особливості виразно бракує творам нинішнього збірника: переважна більшість із них написана на «сучасному» матеріалі й не відсилає читача до певного простору культури (як сфери смислів) і її конкретних артефактів – насамперед текстів. Культурна співвіднесеність і «контекстуальність» пропонованих оповідань тут оприявнюється значно менше, ніж, приміром, у новелах із «Дому на горі» чи в повістях «Трьох листків за вікном». Через це часом зникає й специфічно Шевчукова художня умовність, коли зображуване виглядає водночас переконливим і неймовірним. Відповідну стилістику, яка своєю віддаленістю від звичних способів мовлення ніби вводила читача в якийсь заломлений напівмістичний простір, трохи псує демонстративне оголення прийому та нерідке вживання суржику (причому вельми неоковирного). Одначе уповільненість, інтровертність і навіть інтроспектність цієї прози засвідчують, що перед нами той-таки добре знаний Шевчук, який залишається тотожним попри всі тематичні та стилістичні модифікації.