Анотація: Михайло Мінаков "Історія поняття досвіду"

Мінаков, Михайло. Історія поняття досвіду: Монографія. – К.: Парапан, 2007. – 380 с.

(Анотація, яку "Критика" не взяла через те, що редактори замовили її двом різним людям).

Такий жанр історії філософії, як історія понять, потребує надзвичайної ретельности дослідника, що виявляється в скрупульозному аналізі трансформацій філософської термінології в різних традиціях і передбачає окреслення специфічного концептуально-семантичного простору, у якому оприявнюються смисл, сенс і значення поняття. Разом із тим необхідним є й дослідження контексту (тобто суміжних просторів), які задають горизонт поняття й тим самим окреслюють межі його застосування. Михайло Мінаков належно виконує обидва завдання через звернення до поняття досвіду, яке він вважає ключовим, тобто «тим, звідки починаємо аналіз понять загалом в єдності метафізичного, епістемологічного та онтологічного вимірів».

Ця праця є своєрідною «топографією» поняття досвіду, розглянутого у вимірі історії філософії, тобто через аналіз концепцій, для яких воно було, можна сказати, структуротворчим. Ідеться про неокантіанство, прагматизм, філософію мови та феноменологічно-герменевтичну традицію, розглянуту як цілісність. При цьому Мінаков спеціально обумовлює, що обмежуватиметься тільки часовими межами ХІХ і ХХ століть, тобто періодом після трансценденталізму (Кант і Геґель), оскільки саме цей напрям, на думку дослідника, вперше свідомо поставив питання про необхідність історії поняття та його критики й водночас концептуалізував досвід, перетворивши його на одне з найбільш навантажених семантично понять подальшого філософського дискурсу. Втім, при аналізі поглядів кожної з названих течій автор не обмежується суто ракурсом трактування досвіду, а пропонує й більш загальний розбір її основних настанов і концепцій. Завдяки цьому книжка при нагоді може стати добрим посібником при вивченні того чи іншого напряму (хоча такому її використанню подекуди суперечить часом досить важкостравний стиль викладу й інколи надмірна зосередженість Мінакова на термінологічних – не пов’язаних із досвідом – тонкощах конкретної традиції, які передбачають уже певну ознайомленість читача з нею).

Певно, найбільше «інформації для роздумів» у пропонованому виданні дає вступ, де автор обґрунтовує методологію дослідження (вже згадувану «топографію»), водночас легітимуючи історію понять у межах сучасної історії філософії. Це фаховий і всебічний дослідницький самоаналіз, який задає українським філософам належний рівень осмислення засад і настанов, на які вони спираються.