Захист: Віктор Котусенко "Теорія аналогії буття у філософії Томи Аквінського"
Захист кандидатської дисертації Віктора Котусенка відбудеться в Інституті філософії НАНУ в п'ятницю, 18 квітня, о 14:00 в ауд. 318.
Науковий керівник - Анатолій Тихолаз.
Офіційні опоненти - Євген Причепій і Андрій Баумейстер.
Захисти настільки сильних спеціалістів, як пан Віктор, не так часто трапляються, тому закликаю прийти послухати!
Мітки: аквінат, аналогія, дисертація, захист, котусенко, схоластика, тома
опубліковано Apelianer @ 20:29
7 коментарі(в):
Без ідолопоклонства все-таки не можеш :) От скажи чесно: звідки ти знаєш, наскільки сильний спеціаліст Котусенко? Ти бачив його статті, монографії, чув доповіді на конференціях? Думаю, сам розумієш, що добрі лекції (які є безумовним плюсом "пана Віктора") навряд чи є достатньою підставою вважати його сильним спеціалістом. Тобто я не ставлю під сумнів фаховий рівень Котусенка (бо теж нічого про це не знаю :) просто питаю, на чому ти ґрунтуєшся, роблячи такі висновки :)
я гадаю, що добрі лекції Котусенка Є достатньою підставою для того, щоб вважати його хорошим спеціалістом. ти можеш сумніватися, вважаючи, що добрий перекладений з англійської підручник плюс акторська майстерність є запорукою успіху. але навряд чи в цьому разі він міг би добре відповідати на запитання аудиторії відразу. а він це таки робив.
крім того, його вважають гарним спеціалістом ті люди, яким я можу довіряти, знаючи, що вони володіють латиною й читають відповідні оригінальні тексти та дослідницьку літературу. це Микола Симчич, Аня Біловол. звісно, я можу сумніватися навіть у цьому разі, припустивши, що це всезагальна змова й вони тримають у себе схоластичні тексти латиною для того лише, щоб попонтуватися переді мною. але сам здоровий глузд тут підказує, що мета не варта засобу. тож я можу довіряти їм.
захист, до речі, підтвердив моє переконання в компетентності Котусенка. тож я відкидаю твоє звинувачення в ідолопоклонстві.
ти виходиш зі крайнього скептицизму та методологічного соліпсизму. я ж, натомість, вважаю, що ми не можемо напряму верифікувати переважну більшість переконань і мусимо покладатися на авторитет інших; істина дифузована в суспільстві. виходячи з твоєї позиції, можна серйозно сумніватися в тому, що Земля обертається навколо Сонця або що я коли-небудь помру.
заявляти, що ти "нічого не знаєш про фаховий рівень Котусенка" - це й означає сумніватися в ньому. тобто або ти визнаєш фаховий рівень у позитивному сенсі, або ти його не визнаєш (не визнавати не означає заперечувати); нейтральна відповідь тут також означає сумнів.
Я знаю тільки те, що Котусенко добре читає лекції. Але для того, щоб ознайомлювати з чимось студентів (а курс виразно ознайомчий), не треба бути великим світилом.
Щодо всього іншого, погодься, можна висловлювати обґрунтовані сумніви. Наприклад, такого штибу: Біловол і Симчич - друзі Котусенка, тому можуть його переоцінювати.
"Істина дифузована в суспільстві" - це щось нове. Принаймні від тебе я такого не чув. Отже, критерій істини - знову-таки думка більшости? Це вже десь було. Думаю, ти можеш сказати, що це інтерсуб'єктивний критерій і учасники висловлювання повинні мати достатній рівень компетентности, щоб претендувати на істину, але тут одна пастка: їхня компетентність теж верифікується інтерсуб'єктивно. Можна сказати просто: купка невігласів теж може вважати один одного освіченими та розумними й навіть вибрати поміж себе найрозумнішого (як часто й буває). Інтерсуб'єктивність у такому випадку теж спрацьовує.
Але я би трохи виправив твою тезу: у суспільстві дифузована не істина, а знання. Ба більше: знання, якщо воно справді претендує на це означення, має бути неодміно дифузоване в суспільстві. Знання повинно мати певний соціальний вимір, існувати в комунікативно-дискурсивно-соціальному просторі. Можна сказати, що ми знаємо ЩОСЬ для КОГОСЬ. Знання, яке позбавлене цього суспільного виміру, лишається порожнім. Якщо ти сидиш у пустелі й щось знаєш, це навряд чи можна вважати знанням. Правда, тут ми знову приходимо до питання соціальної верифікації знання (чи то пак інтерсуб'єктивної). Може, знання для того й існує, щоб мати можливість бути перевіреним інтерсуб'єктивно? Сам бачиш: утворюється коло.
Тому я й питав, чи ти читав статті Котусенка. Бо ж насправді моє питання стосувалося того, наскільки його знання має оцей соціальний вимір, тобто наскільки воно представлене в дискурсивному просторі.
Котусенко: Шановні колеги, дуже дякую за інформування про мій захист і обговорення моєї персони :). Спробую працювати більше над собою, щоб відповідати вашим високим очікуванням.
Котусенко: якщо когось цікавить потік мого життя, не тільки у філософії, будь-ласка, я повністю відкритий:
http://friendfeed.com/roxolan
в тому числі відкритий для інтелектуальних бесід. а стосовно спеціаліста - я не вважаю себе ніяким спеціалістом, і весь час вчусь. це чесно і без образ
Пане Вікторе, ішлося не так про обговорення Вас як спеціаліста, як про критерії фаховости. Просто Ви стали безпосереднім приводом. Це чесно і без образ.
Богдан Шуба
До пана Віктора
Дякую вам за фідбек і за лінк; слідом за Богданом можу підтвердити, що наша дискусія стосувалася критеріїв компетентності (надаю перевагу цьому слову перед словами «професіоналізм» чи «фаховість», вони якось занадто прив’язують до формальних ознак на кшталт фахової освіти).
Коли я вживаю слово «спеціаліст», я не маю на увазі вузькості й «флюсу» або закритості до подальшого навчання.
Особисто я також сподіваюся навчатися все життя.
До Богдана, продовжуючи дискусію
«Але для того, щоб ознайомлювати з чимось студентів…, не треба бути великим світилом».
Але треба бути талановитим викладачем. Я згоден, що «талановитий викладач» і «хороший спеціаліст» – це різні речі, але це не означає, що під час викладання, навіть ознайомчого курсу, не можна продемонструвати компетентності.
«Біловол і Симчич – друзі Котусенка, тому можуть його переоцінювати». Справді, можуть. Але – знову ж таки з досвіду – я знаю, що ці люди вміють судити достатньо раціонально, щоб відокремлювати особисту оцінку людських якостей від оцінки рівня компетентності. У другому випадку вони намагаються абстрагуватися від власних упереджень, наскільки це взагалі можливо.
«"Істина дифузована в суспільстві" - це щось нове. Принаймні від тебе я такого не чув. Отже, критерій істини - знову-таки думка більшости? Це вже десь було».
Ні, не думка більшості. Під тезою «істина дифузована в суспільстві» я маю на увазі те, що ми дуже часто, особливо в гуманітарних дисциплінах, покладаємося на авторитет спеціаліста. Ми з тобою не знаємо давньогрецької, але можемо залучати до своїх міркувань судження про античну культуру, спираючись на переклади й праці античників, не маючи безпосереднього доступу до текстів. Але тут у нас принаймні є можливість диференціювати джерела наших уявлень про давньогрецьку культуру. Давай тепер уявимо антропологічні дослідження якогось племені, що навіть не має писемності. Досліджував це плем’я лише один-єдиний антрополог. Ми маємо в усьому покладатися на нього; а для узагальнень з теорії культури його працю можуть залучати (як джерело істинних суджень про культуру цього племені). Насправді це ситуація, яка трапляється повсякчас. Іншими словами, продукування смислів – це соціальний процес, де авторитет відіграє дуже значну роль; що, втім не означає, нібито вчений не претендує на істинність власних суджень.
«Можна сказати просто: купка невігласів теж може вважати один одного освіченими та розумними й навіть вибрати поміж себе найрозумнішого (як часто й буває). Інтерсуб'єктивність у такому випадку теж спрацьовує».
Ну да, так і є. А де той вищий розум, із позицій якого ця купка невігласів може оцінити, що вона є саме купкою невігласів? Усе саме так, як ти описав, і відбувається. Але це свідчить лише про те, що поняття «невіглас/розумник» відносні й не мають позасоціальних критеріїв розрізнення. І не треба боятися кола)).
«Знання, яке позбавлене цього суспільного виміру, лишається порожнім».
Якщо пустельник знає про власне знання – і це завдяки тому, що він УЖЕ є соціалізованим, – це знання, яке має соціальний вимір.
«Тому я й питав, чи ти читав статті Котусенка. Бо ж насправді моє питання стосувалося того, наскільки його знання має оцей соціальний вимір, тобто наскільки воно представлене в дискурсивному просторі».
Так, я пригадую, що читав статті Котусенка. Щонайменше одну). До речі, лекції теж представляють знання у дискурсивному просторі, не тільки статті.
Олексій Вєдров
Дописати коментар
Підписка на Дописати коментарі [Atom]
<< Головна сторінка