Без Римарука...

Сьогодні помер один із моїх найулюбленіших поетів - Ігор Римарук. Кажуть, його збила машина. Світла пам'ять.

Узагалі 2008 рік виявився в цьому плані якимось аж надто "врожайним": Перепадя, Кожелянко, Покальчук, а тепер і Римарук. Нині ієрархії нібито не в моді, але все-таки не полишає відчуття, що відходять першорядні особистості. І якщо навіть відмовитися від розподілу "на перший-другий", то стосовно того, що фігури ці знакові, значні та значущі, думаю, ніхто не сперечатиметься.

Римарук умів писати густо, насичено, багатошарово. Цього він досягав не в останню чергу через залучення широких культурних контекстів і смислів, через апеляцію до фактів і артефактів культури. Причому йому не йшлося про банальне цитування тих чи інших "упізнаваних" текстів (у широкому розумінні), до чого часто вдаються т. зв. постмодерністи та що незрідка і вважають цим самим постмодернізмом (що більше цитуєш - бажано загальнодоступного, то більший постмодерніст). Римарук ніколи не був постмодерністом - це один із найвиразніших представників нашого запізнілого модернізму, який чи не найповніше виявився, мабуть, у 1970-х і 1980-х роках. Він був досить герметичний, як і більшість провідних модерністів 1980-х (Герасим'юк, Лишега, Москалець), через що його подекуди дуже важко читати: доводиться буквально продиратися. Так, інколи він досягав "глибини" просто через нагромадження погано поєднуваних слів, його образи подекуди надто штучні, а метафори - асоціативні понад усяку міру, настільки, що втрачається будь-яка можливість зібрати ці асоціації докупи. Одначе при цьому Римарукові вдавалося зберегти смак і стиль. Це був у повному розумінні слова стильний письменник, і Моренець недарма колись називав його найкращим стилістом сучасної української поезії. Стиль - це така припасованість двох слів, коли між ними неможливо (та й непотрібно) вставити третього. У Римарука, як на мене, це було. У зв'язку з цим згадується й визначення поезії, яке наводить Андрухович у своїй "Таємниці": поезія – це коли два слова зустрічаються одне з одним уперше. І це визначення передусім стосується саме Римарука. Можливо, через це його так незвично інколи читати. І відсьогодні по-іншому вже не буде...